Театр на Подолі

Андріївський узвіз, 20 А, Б

Київський Академічний драматичний Театр на Подолі - афіша, квитки на вистави

Театр на Подолі народився, коли  номінально не існував, а на сірому київському культурному небосхилі зародилося яскраве сузір`я, духовна спільнота людей, які напівсвідомо, емоційно протистояли насаджуваній фальші, намагалися вивільнити творчу енергію, не пов`язану з ідеологічними догмами суспільства. Це сталося 1978 року, коли відбувся гучний дебют у Київському театрі російської драми імені Л. Українки “Казки про Моніку” С. Шальтяніса, поставлену тоді ще просто юним режисером Віталієм Малаховим, який тріумфально вдерся на театральний Олімп, недвозначно заявивши про свої зазіхання в мистецтві.
У 1979 році, напередодні Олімпійських ігор державне начальство вирішує покращити культурний вигляд столиці. Було прийнято рішення створити чотири нових театри: Молодий театр, Театр поезії, театр на Лівому березі (який до того був при Укрконцерті) і Театр естради, де В. Малахов у свої 24 роки став першим головним режисером (до речі, наймолодшим у тодішньому CРСР). “В творчий колектив, серед якого були актори, танцівники, джаз-банд, вокалісти, взяли частину людей, з якими Малахов працює до сьогодні. Серед них: В. Кузнєцов, Т. Плашенко, А. Сергійко, О. Крижановський, І. Крикунов, К. Малахова, А. Пархоменко, В. Андрієнко. Тут починали свій творчий шлях А. Левіт, Л. Тебенькова, В. Іваненко, А. Кочнєв, В. Чигляєв, А. Дяченко, О. Цекало разом з колективом-ансамблем “Шляпа”. Не закінчивши 9 класу, до театру прийшов М. Джигурда, який, за словами Малахова, грав гномів і всіляких дивних людей. А також В. Білоножко, Н. Рожкова, М. Бітний-Шляхта, Т. Печенкіна, Г. Ткач, В. Ямненко, А. Середа. Звукорежисером був Д. Ганапольський. 

Малахов у всіх своїх  постановках послідовно заперечував диктат соціуму і розробляв «плани втечі» з «полону звичайності». Надзвичайно експресивно, винахідливо і наполегливо робить він це в своїх кращих виставах: “Ніч чудес” В. Шекспіра (1980), “Софокл. Шекспір. Брехт” (1983), “Вертеп” В. Шевчука (1989), “Нас тепер двоє” за Ф. Г. Лоркою (1991), “Яго” за В. Шекспіром(1994).
Театральна естетика Малахова передбачає карнавальну стихію, та він ніколи не  був "естрадним".
Перша вистава Малахова  -  “Я – Київ” (1980 р.) В. Коротича. “Тут була спроба змішати танці й спів на рівні створення конкретних художніх образів. “Малахов свідомо йшов на те, щоб освоювати різні форми театру,  постійно експериментувати. “Я - Київ” – цілковита данина захопленню експериментуванням: каскадери проносилися над глядачами на канатах, зовсім несподівано для стилістики вистави з`являлися балерини... Звідти бере початок малаховська універсальність”.
"Малахов завжди всерйоз дотримувався того, щоб світогляд театру відповідав світоглядові ровесників з публіки”. Він " ніколи не залежав від уривчастих подихів часу...". Його театр "уперто не приймав нав`язаних йому умов гри, не хотів "відповідати вивісці" і був тою чи іншою мірою дисидентським ”. "Театр зумів довести, що справжнє мистецтво за будь-яких режимів [...] уміє бути собою,  робить те, що належить  мистецтву, не перебуваючи на службі "потреб епохи". "Малахов і його театр зуміли бути відносно "аполітичними" в ті часи, коли такі речі не заохочувалися, завдяки чому [...] цей творчий колектив зміг бути у кращих своїх виставах досліджувачем не псевдоактуальних, а справді вічних проблем буття: Життя, Смерті, Любові, Честі, Дружби, Зради".